вчитель образотворчого мистецтва

Неділищенської  ЗОШ  І –ІІ ступенів

Ємільчинського району, Житомирської області

1976 р.

Мене знайшли у капусті,

Мене серед квіток,

Бува такі розмови

Чути поміж діток.

Скажу вам по – секрету,

Хай буде поміж нами,

Мене, мабуть, знайшли

В портфелі із книжками.

Радіють у сім’ї

Маленькому дитяті,

-Ой гарно, як кричить,

Мабуть, буде співати.

Як гарно вередує,

І все встигає всюди,

Мабуть, вона у нас

Учителькою буде.

І швидко йшли роки,

Пташинами летіли,

Зростали діточки,

Батьки за них раділи.

І ось поміж батьками,

Вже початься дебати:

-Чи можна вже до школи

Доньку відпускати?

Роками ще не вийшла,

І ростом ще мала,

Я ж на своїм настояла

«Ура!»Моя взяла!

1982 р.

Веселі роки в стінах рідної школи…

Їх не забуде ніхто і ніколи,

Перші уроки, перше кохання,

Перший учитель, домашнє завдання…

Жовтенятська  зірка, галстук піонера,

Знаменитий шлях в комуністичну еру…

Клятви, присяги… Коли це було?!

Так дев’ять років дитинства пройшло.

Прощальний вальс, випускний клас…

Для кожного був вирішальний цей час.

1991 р.

Нарешті, нарешті! Мрія здійсниться.

Я їду в Коростишів на вчителя вчиться!

Переворот не тільки в житті, а й країні,

Ми стали жити в молодій Україні.

Важким був той час. Дефіцити навколо.

Усюди черги кілометрові…

Та студенти у всі часи оптимісти,

Хоч інколи нам не було що поїсти.

Навчалися ми, гризли граніт науки,

Ніколи у нас не опускалися руки.

1995 р.

З великою сумкою знов на плечах,

В руках з отриманим дипломом,

З надією та іскрою веселою в очах,

Я знову повертаюся додому!

І знову в стіни рідної школи,

Роблю я несміливий крок.

І знову я хвилююсь, як ніколи,

Я йду на перший свій в житті урок!

Та вже іду я не навчатись,

І не за парту іду сідать,

Не з друзями сміятись і сперечатись,

А вже дітей іду навчать.

І досі пам’ятаю перші очі – зорі,

І тихий шепіт, ніби шелест гаю,

І тихе хвилювання, ніби хвилі моря,

Сердець  дитячих стукіт пам’ятаю.

Сьогодення

Тепер уже другий десяток років

Долаю я проторений свій шлях,

Щоби знання свої віддати дітям,

Любов й добро посіяти у їх серцях.

Та не сама тепер його долаю.

Тримаю у руках теплі дві долоньки.

Зі мною поруч йдуть усміхнені два сонця.

До школи йдуть зі мною дві доньки!